Читаючи спогади одного велогонщика, який брав участь у Джіро Д”Італія в 1924 році, мене здивувало, коли він згадав про першу дівчину, яка теж змагалась того року і як він та його колеги чоловіки тиснули з усіх сил на педалі, лиш би відірватися від цієї зухвалої біціґлістки Альфонсіни, бо їм було соромно їхати на такій же швидкості, як жінка. Мені захотілося дізнатися більше про цю неординарну постать у велоспорті 20-их років. Так і написався цей малий екскурс про незвичайне життя Альфонсіни Страда.
В часи, коли навіть бачити дівчину на біціґлях обурювало пуританський дух благородних і неблагородних перехожих, Альфонсіна Мoріні на своїх перших стареньких біціґлях зрозуміла скільки волі може дати ровер, якщо докласти зусилля власних ніг та впертість духу.
Народилася Альфонсіна 16 березня 1891 року в маленькому італійському селищі Ріоло ді Кастелфранко у бідній багатодітній селянській сім’ї. Забавки тоді були тільки у дітей із багатих сімей, тому коли на її десятиліття батько привіз додому старенький велосипед, її щастю не було меж. Вона хутко навчилася їздити і невдовзі ніхто з місцевих хлопців-біціґлістів не міг її наздогнати. Завзята роверистка починає систематично та серйозно тренуватися – щонеділі їздить до Турину на велозмагання, тоді як батьки гадають, що Альфонсіна їздить на ровері до церкви на мессу. Виграє змагання проти тодішньої чемпіонки Каріняно, бере участь у чоловічих велоперегонах у місті Ступініджі і фінішує сьомою. В 1911 році у місті Монкальєрі встановлює світовий рекорд швидкості серед жінок – 37,192 км/год.
Коли батьки дізнаються, що для юної біціглістки церква – це дорога, то туди її і спроваджують. Разом із своїм майбутнім чоловіком Луіджі Страда вони переїжджають до Мілану, де й одружуються. Її чоловік за професією був механіком і всяко її підтримував, фактично був її першим тренером та менеджером. На весілля Альфонсіна отримала від чоловіка в найбажаніший подарунок – нові біціґлі для велоперегонів.
Через війну важливі змагання перериваються, але “королева педалей” (так її тепер охрестили газети) не перестає тренуватись, і вже з 1917 року бере участь у кількох чоловічих велогонках, де посідає цілком солідні місця, залишаючи ковтати пил багатьох конкурентів-чоловіків. Ці успіхи дозволяють їй у 1924 році взяти участь у найпрестижнішій італійській та одній з найвііших світових велогонок – Джіро Д”Італія.
Альфонсіна Страда вчасно фінішує на чотирьох етапах Джіро: від Мілану до Генуї приїжджає годину після першого фіналіста, випередивши багатьох суперників чоловіків; на етапі Генуя-Флоренція фінішує 50-ою серед 65-ти; на етапі Флоренція-Рим на 45 хв. повільніша за першого; добре тримається і на етапі Рим-Неаполь; лиш на етапі Акуіла-Перуджіа через погодні умови та паскудний стан доріг кілька разів падає, пробиває колеса та в сльозах, болоті і крові фінішує пізніше дозволеного максимуму, але натовп чекає її з оплесками, підіймає з біціґлів та несе на руках.
Через всюдисущий маскілізм та фашистський режим судді дозволяють Альфонсіні продовжити змагання тільки за умови, що її результат не буде зареєстрований та за готел і масажиста вона платитиме сама. З дев’яносто учасників, які почали велогонку тільки 30 фінішуватимуть у Мілані, серед них і Альфонсіна Страда. Після цього року судді більше не дозволять їй брати участь у Джіро. Вона починає виступати зі своїми біціґлями у різних цирках в Іспанії та Франції.
В 1938 у 47 років встановлює новий жіночий рекорд на 12-годинній велогонці. Відкриває свою веломайстерню у Мілані, а також займається тренерством молодих біціґлісток. У 65 років бере участь у своїй останній велогонці ветеранів і фінішує першою. В той час міняє одного двохколісного друга на іншого – Moto Guzzi 500cmc. В 1959 на своєму новому мотоциклі їде подивитися на старт велогонки, повернувшись кривдується сусідці, що її ніхто вже не впізнає і йде паркувати мотоцикл. Вона помре від інфаркту, намагаючись завести мотоцикл.
За своє життя вона виграла у 36 чоловічих велоперегонах.
Автор: Віталій Корольов
